smugasta: (Default)
Залишилася втома і глухий біль. Спустошено.
Вже скільки всього пройдено, зроблено, а ще скільки попереду.
Тоді в листопаді потрібні були метаморфози, потрібно було скинути з себе броню аполітичності, вимкнути фільтри інформації, закрити художні книги і розбудити в собі громадянина, вийти на площі, стати на захист важливих ідей.
Сьогодні треба знову згадати хто ти. Прийшов час, коли ми потрібні такими, як ми є: художниками, письменниками, бухгалтерами, вчителями, верстальниками, хліборобами. Внутрішні зміни невиправні, вже ніколи не забуду ту кров посеред міста, вже ніколи не забуду, як багато залежить саме від мене. Але зараз важливо відновити ритми і сни, думки і плани, зустрітися з дорогими людьми, бути конструктивним.   Відкриваю недочитану книгу про джмелів, прибираю на столі, купую папір.
Згадую, як кілька вічностей тому бачила місяць, що визирав з парку...



місяць по небу ходить

***

Aug. 29th, 2013 02:09 pm
smugasta: (Default)
Маленький внутрішній монстр, що харчується увагою, теплом і любов'ю. А коли йому бракує, він починає їсти мене.

...

May. 25th, 2013 11:16 am
smugasta: (Default)
8125912ca8b911e29b7122000a1f9a64_7

В мені накопичилась втома, важка як мокра глина. Тепер я ношу її в собі.
Знаєте, так важко прокидатись, не хочеться шукати нові книжки і фільми. Не хочу виходити з дому, в цей концентрований простір.
Ця втома паралізує руки, повіки і кінчики пальців. Всередині згусток бажань замурований наче монах.
В мені накопичилась втома. Ні сон, ні довгі прогулянки не беруть її. В глибоких шахтах мого світу лежать цілі пласти важкої м'якої втоми.
Я відчуваю її в собі завжди, десь всередині погляду, в міжреберному просторі, в м’язах душі.
В мені накопичилась втома і я не знаю, що з цим робити...


Лежати і слухати відцвітання акацій,
лежати і їхати довгими-довгими дорогами з снів
лежати так довго, щоб відчути як паростки бажань розколюють асфальт.
smugasta: (Default)
Я йшла собі дорогою, в мокрих кедах. Свіжо після дощу. Яскрава скибка Місяця. І увесь цей сутінковий світ переповнений через вінця акацієвим цвітом.
Літають шпаки, стрімко темніє.
До тонкого, до дивного і незбагненного самотньо.

Ці літні довгі вечори вимагають споріднених душ.
smugasta: (Default)
Листопад - наймістичніший місяць року.
Останні дні шелесту дерев,
ще кілька тижнів і з усіх голосів, залишиться лиш містичний скрип і шкрябання об скло.
Під листям у коричневій, липкій мов ранковий сон волозі, завмерли слимаки, жуки і мухи. 
Під землею нечутно, риють глибші нори кроти.
Сороки збирають у гнізда перші листопадові зорі. У сріблі важких сутінків, нечутно збирають зорі.

Гортанне каркання круків у лісах, запах осикового листя, 
вечори народжуються з диму паленого картоплиння на городах за містом.
Ніч приходить все раніше, відображається прозора темрява в калюжах.
Ніч приходить все надривніше, 
все безповоротніше.

листопад

smugasta: (Default)
Пошуки ритму, рим, мелодій в голові.
Осінь під шкірою рук, 
терпкість хурми, довгий шарф, м'яке повітря дивних днів.

 Осінній дух самотніх дерев. 
дух.зм
smugasta: (Default)
А десь там глибоко-глибоко в небі, крізь розріджену темряву й пронизливий холод, летить маленький перший Вояджер.
У цій безмежній самотності він летить уже 35 років, а все ще чує тихі сигнали з Землі.
Жаль, що одного дня він не відгукнеться й залишиться назавжди наодинці з Всесвітом.

вояджер-1.зм
smugasta: (Default)
За тиждень я повернуся додому.
Вриваю останні шматки цієї солодкої осені, цих срібних жовтневих дощів.
Доглянутий затишний світ, горгулі на вежах, святі в храмах, троянди плетуться по мурах,
червоні очі кущів шипшини, холодні смуги прозорого сонця на опалому листі, качки в озерах, в повітрі зависають бабки, духмяні вечори, допитливі очі вільшанок, довгі залізичні шляхи вздовж пасовищ з вівцями і коровами.
Чорний чай, пряний ель, випадкові запахи їжі в повітрі.
Співочі підлоги старих будинків, акварель на долонях, стриманість осінніх садів.
Ці теплі моменти акумулюються в мені, несу їх обережно, дбайливо.
Тут в храмах моляться за світ, що не матиме кінця, і усміхаються випадкові люди на вулицях, товстрі коти стережуть паркани, павуки тчуть пастки для мух, нечутко ходять руді лиси під вікнами.
Але, знаю, все іще буде, далекі мандри, теплі вечори і сонця в твоїх очах,
і місце, що буде домом, і час, що буде нашим.

IMG_3199


smugasta: (Default)
Мені сняться неіснуючі люди і їх меблі. Прокидатися дивно, прокидаюся в тиші, ніби риба викинута хвилею на сушу.
Пропускаються яскраві враження крізь кристали внутрішньої будови сонячними зайчиками на поверхні душі.
Дивно і добре.

Тут можна невеличким паромом перетнути бухту і їхати крихітним потягом, якому сто років по довгому-довгому пірсу. Якщо дивитися крізь вікна майже іграшково потягу, то ніби їдеш прямісінько по морю.
І містечко таке крихітно-затишне, з смішними псами і запахом старого паперу в книгарнях. А ще, знаєте, з такими барвистими прапорцями між будинків.

Це місто пахне морем й індійською їжею. Сьогодні пахло сліпими дощами і сонячними смугами на опалому липовому листі. Осінь в якій колись народилася я має сумний запах мокрої кори осик...

Сюди приїздиш, з думкою про автентичне, про охайні будинки з чорними балками, про шумні паби з добрим елем, про гарну вимову літніх людей, про джеми, про після обідні чаювання. І бонусно отримуєш побачення з усім світом. Химерна квітка маракуї дивиться з огорожі дивним оком, сушені японські водорості, індійські прянощі, трансатлантичні лайнери, різні люди і сірі нахабні американські білки. Тут ширший світ, акумулюю це всередині.

Тут так близько море. Яхти похитують щоглами, нагадуючи про сміливі мрії.

І хоч так тендітно, так хитко і дивно, мені зараз добре, закохано й затишно.
Я вірю, все вдасця, з усім справимoся.


А це моя торба з совою :)
smugasta: (Default)
Спекотне середліття, 
за вікном цвіркун.
Коротка літня ніч шарудить між гілок чорних горіхів та осик.
Нечутно летить на полювання сова. Я просто знаю.
І сороки бачать свої блискучі сни.
Застиглі миттєвості. Музика. Десь далеко в океані пливуть-пливуть кити.


... )
smugasta: (Default)
Відтепер у мене життя після іспитів, я здала все, що можна, тепер залишилося лише чекати остаточних результатів.

Сьогодні був розмірений лінивий день з кольоровими снами, 
новими фєнєчками, фільмами Іва Кусто й смачним чаєм.
Попереду виспані дні з улюбленою роботою.
Попереду літо, що набирає кольору, запаху й ритму. 
(Велика Ведмедиця спить над моїм будинком)


Сьогодні була на читаннях Світлани Поваляєвої ([livejournal.com profile] numo) в Гостинному дворі.
Люблю її вірші, такі просторі, такі, що потрапляють саме в ті внутрішні цілі, зачіпають самі ті внутрішні струни.

Ось так зосереджено я слухала  :)
555631_4386754549553_642424464_n (1)
Фото: Alex Zakletsky

smugasta: (mushishi)
Їздити в інше місто на читання улюбленого поета.
Мокрими ранками приїздити в Львів.
Слухати плеєр на верхній полиці потяга, що їде цілу вічність.
Спати в метро.
Завжди носити з собою: фарби, папір, ручки,пензлики, олівці і стирачку.
Придумувати вірші у снах.
Довгі розпечені сонцем траси між кукурузних полів.
Чайник, що закипає перед ранком.
Твої листівки в поштовій скриньці
Довго-довго йти пішки
Вірші, що я знаю на пам'ять
Зліт літака, малесенькі люди, іграшкові авто і будинки.
Запах червоного дерева.
Покручені вулиці незнайомих міст.
Риб'яча луска на долонях
Солодкий щем моменту, коли щось вигадується.
Нескінченні зали природничого музею, скелет кита.
Будинки, з яких ростуть дерева.
Спина коня на доторк.
Щасливий момент вибору нової книги.
Запах твого волосся.
Шишки.
Брязкання клямки дверей хатини.
Запах листя томатів.
Магія впізнавання слів.

Все, що формує мене.
Все, що робить такою, як є.



Бог Вітру
398819_384317771612563_589051060_n


ПС.  Сардэчна запрашаю, даражэйшыя беларусы!
Прыемнага прагляду малюнкаў :)
smugasta: (Default)
Ілюстрація до вірша Богдана Бойчука "Майже колискова"

Хлопчик: Мамо, сонце знов заснуло на сосні.
Мати:     Заснуло, сину, між гілками.
Хлопчик: І гріє там хрущів?
Мати:     З жучками.
Хлопчик: І тато вернеться тепер з війни?
Мати:      Так, сину ... з-під далекої землиці.
Хлопчик: Коли не буде сонця на сосні.
Мати:      Як холодом повіє від криниці.
Хлопчик: Бо, ти казала, татові, як темно, легше йти.
Мати:      Вночі від сонця не болять його очиці.
Хлопчик: Сьогодні він направду вже прийде?
Мати:     Лягай. І він тобі присниться.
Хлопчик: То засвіти в вікні, щоб він не заблудив.
Мати:      Воскову свічку будемо світити,
                                     щоб духи праведників прийняли.
Хлопчик: Вони хотять його забрати?
Мати:      Це так говориться про тих, що відійшли.
Хлопчик: І повертаються з війни до хати.
Мати:     Вертаються у сні.
Хлопчик: І тато принесе мені хрущів,
                       що лазять вечором по небі?
Мати:      Лягай, і тато назбирає їх для тебе.
Хлопчик: Щоб тільки уважав і місяць не розбив.
Мати:      Він знає, як по небесах ходити.
Хлопчик: А для тебе тато назбирає квітів.
Мати:     Спи, дитино, спи.
smugasta: (Default)
я хочу жити в старому будинку з старими великими вікнами з яких лущиться фарба. Десь в глибинах міста, на заплутаних перевулках, про існування яких забувають люди й памятають бездомні коти. Коло таких будинків ростуть абрикоси, виші чи яблуні, стоять старі зїджені іржею авто і вічно сушаться чиїсь нічні сорочки. На даху сидять ворони на антенах, а в хмелі, що повив водостічні труби цвірінькають горобці.
У мене вдома буде багато книжок, жовте світло, ромашковий чай і товстий кіт. там скрипітиме старий паркет і пахнутиме чимось давно забутим. Там буде ранковий сон і довгі довгі осінні вечори. Там буде сніг на підвіконні, сухе листя в підїзді, скрипучі поштові скриньки.
А головне там буде розміреність і спокій.


олівці

Сон

Oct. 10th, 2011 12:26 am
smugasta: (Default)
 І кожен новий крок дається болем.
Часи непевностей ідіть геть, повертайтесь назад у свої могили.
Я мушу бути впевненою, інакше не дійду.

Сон збирає сни на дереві, щоб рознести їх по всьому світу. Всім сплячим дітям, жінкам, андалузцям, калікам, всім сплячим звірям, птахам, пивоварам, всім хто у лісі, у морі, згубився, всім осетинам, кавказцям, індусам та їх священим коровам.
Кожному дістанеться сон.
А найліпші сни сірооким :)




акварель, ручки


smugasta: (Default)
Незакінчені кола, надірвані дні,
якщо навіть це ритм, то якоїсь надто дивної музики.
Невпевнено, тихо, надтріснуто,
всередині все тонко й кристалічно, тендітна гра в балансування світла.
І навіть коли день починається розмахом, йому не вистачає подиху долетіти до іншого берега.
Просвердлюють зсередини ці маленькі гострі жуки невстигань, непевнощів, сумнівів, мікровідчаїв, мікрозривань.

А всередині мене маленький Будда і маленький Наполеон з докором дивляься один на одного.

Повернись, моя музика в вухах, мої вірші в метро, міцне відчуття середсвіття,
моя віра у тепле і впевнене, моя впевненість в власних руках.


А ось лев, якому все ж добре :)
(для видавництва "Колесо")



smugasta: (Default)
сьогодні вперше носила з собою термос з чаєм.
сьогодні малювала на парах, збирала каштани, бачила гарну дівчину, думала.
дивно це все, страх як дивно.

А ось скрипалька.


акварель, ручки
smugasta: (Default)
Днями був повний місяць.

акварель, ручки

Сьогодні вночі вперше приходила осінь.
Обережно ступала мокрою травою, притискала до себе клунок з пожитками і зазирала людям у вікна.
Сьогодні вперше приходила осінь. Майже не помічена, оглядала дерева і сплячих жуків, пташині спорожнілі гнізда і знайомі стежки. Осінь вперше, невпевнено дивилась на мене і переминалась з ноги на ногу.
Літа лишилось ще трохи. Так важливо все всигнути вилітувати...)
smugasta: (Default)
Мушля

масляна пастель, ручки, графіт


Фото зроблено колись давним-давно чи не найхаразматичнішою людиною, що я зустрічала за життя, [livejournal.com profile] kavalok 

таке. )
smugasta: (Default)
Такий от він критичний час - міжсезоння.
І день сьогодні не задався. Щей ця капела бандуристів...

Відчуваю втому в плечах,
не люблю це відчуття. Коли просто бракне сил, всього лише...

Хочеться тепла, довгих духмяних вечорів,
зеленого листя, дерев що не сплять ні вдень, ні вночі,
птахів, що повернулись, дощів з громами й блискавками,
сміху і руху.
і я знаю, що все це буде,
і що врешті вистачить сил,
і що добре все, врешті решт!

... але дивний сьогодні день.


акварель,туш
п.с. я хочу жити в країні, де вміють робити людський акварельний папір.

July 2014

S M T W T F S
   12 345
6789101112
13 1415 16 171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 02:51 pm
Powered by Dreamwidth Studios